Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Рання лірика Павла Тичини
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Рання лірика Павла Тичини

Для ранньої лірики Павла Тичини характерні музичність, ліризм, емоційність.; У віршах поета звучать частіше запитання, ніж відповіді:

Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі?

Що шепчуть квітки уночі над рікою?

Про що зітха вітер? Що чують тумани,

Коли гай зелений цілують-милують?

Автор проймається задумою зірок, трави, дерев, струмочка, бо для нього вони - неначе живі істоти. І в кожної є своя душа. Вражають і порівняння, які використовує поет. Він знаходить такі слова, які зачіпають душу читача.

А роси? Хто скаже, чиї вони сльози,

Такі дивні, чисті, мов перли коштовні!

Задума звучить і в поезії про кохання. Це пов'язано з великим і трагічним коханням поета до Наталії Коновал. Невиліковна хвороба позбавила її життя. Ця смерть принесла поетові біль І розпач, але не вбила любові. Свої почуття він передає у вірші, зверненому до рідної сестри своєї коханої:

О люба Інно, ніжна Інно!

Я - сам. Вікно. Сніги...

Сестру я Вашу так любив -

Дитинно, злотоцінно.

Смуток втрати і розпач передає поет і у вірші "З кохання плакав я...". Він говорить про те, що його плач став між ним і коханою "мармуровим муром", благає кохану повернутися до нього, повернутися хоча б "з сміхом-дзвоном". Поет ніби передбачав майбутню трагедію. У його віршах, j яких ще не говориться про смерть коханої, звучить застереження і пророцтво:

Не дивися так привітно,

Яблуневоцвітно.

Стигнуть зорі, як пшениця!

Буду я журиться.

Але кохання полонило душі молодих людей. А потім обпекло їх жагучим холодом розлучення, завдавши болю тому, хто залишився жити.

Знав я, знав: навіки, - промені, як вії! -

Більше не побачу - сонячних очей. -

Буду вічно сам я, в чорному акорді.

Промені, як вії сонячних очей!

Але ця дівчина буде вічно жити у віршах, які присвятив їй поет. І доки живе поезія Павла Григоровича, доти буде через його вірші всміхатися його чарівна кохана:

Десь надходила весна. - Я сказав їй: ти весна!

У куточках на вустах

Їй спурхнуло щось усмішками -

й потонуло у душі...






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.