Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Образ Климка
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Образ Климка

(Григір Тютюнник "Климко")

Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка, дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Що буде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта, чесна робота, щасливе життя.

А як щодо асоціацій на поняття "війна" та "злидні"? Жорстоке, холодне, стрімке, бурхливе. Питання про завтрашній день, взагалі про життя, невпевненість у всьому. Турботи, незгоди, муки, плач, ридання...

Війна і мир. Світло та темрява. Після довгого часу, проведеного у світлі, у несподіваній темряві ми не побачимо нічого, крім густого мороку. Після років миру чи можна повірити у реальність жаху? Страшних подій, які відбулись і які ще стануться. Мільйони життів скалічено, зруйновано так, що не відбудувати і не повернути.

У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака. Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє у вир подій - смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, але затишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не був самотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди - усі опікувались ним. І він допомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив, але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза з молоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав, коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж міцне щастя, - та сильна хвиля збила його, зім'яла, здавила жужмом.

Це не було стрімко. Здавалось, сам час зупинився і тиша дзвенить у вухах.

Климко, який завжди жив тільки на станції, спершу бачить зміни тільки у тому, що оточує його. Дзвінка, незносима тиша, похмурі, стурбовані обличчя. Вагони потягів навантажені важкою бойовою технікою. Незвично і страшно. І ще настрій природи. Здається, він змінився. Матінка, вона тихо плаче осінніми дощами, схлипує холодним пронизливим вітром.

Темні, сліпі події чергуються із спалахами випадків - аварій, боїв, знищень. Як чорний кадр серед сіро-жовтої засвіченої фотоплівки - аварія паровозу, на якому їхав дядько.

Смерть єдиної рідної людини, знищення окупантами житла - одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена підтримки, любові, місця, зламалась. А дитина? Чи може вона витримати всі ці випробування?

Але Климко виявляється сильнішим за війну, за цю винищувальну машину. Хлопець, який вже ні від чого не залежить, виявляє самостійність, винахідливість і - що найголовніше - наполегливість. Він вперто намагається вижити, вперто крокує вперед по тернистих шляхах свого розірваного дитинства. Знаходить своїх шкільних друзів та улюблену вчительку. Діти захищають її, нехай у дитячий спосіб, від дорослих: війна, як кожна екстремальна ситуація, зриває маски, - хтось втратив совість і намагається нажитися на чужому нещасті. Інших спільне горе єднає, допомагає бути витривалішими. І хлопцям майже вдається відновити затишок задля маленької дівчинки - Оленьки, вони єдині у своєму бажанні добра і щастя.

Але війна не зупиняється, нема чого їсти - і щоб хоч якось про-і жити, а краще сказати, пережити, Климко, почувши, що у Слов'янську багато солі, вирушає туди.

Ледве ступаючи замерзлими босими ногами по осінній дорозі, маючи з їжі лише червиві сухарі, - на дружину аптекаря навіть горе війни не вплинуло, - майже втрачаючи свідомість від голоду, Климко вирушає назустріч війні і далекому місту. Його долоні відкриті, він показує їх зустрічному солдатові: "Не потрібно мене боятись, я не маю зброї". Так, він відмовився від пропозиції Зульфата взяти кинджал, адже йому потрібна була лише сіль, щоб вижити.

Климко досягає мети. Селища, які проходить хлопчик, окуповані, в них панує інша, встановлена загарбниками, влада. Співвітчизники j стали поліцаями і чинять свавілля. Хлопець не може залишатись стороннім спостерігачем, тому намагається хоч якось, за своїми силами, І допомагати. Віддає гроші нужденній жінці. І світ стає привітним: він j знайомиться з земляком, чобітником-інвалідом, який втратив ноги, ] працюючи у шахті, з дівчиною, яка прямує до матері - і рятує її від окупантів. Доля не могла залишатись байдужою. Добрих людей, виходить, немало: тітка Марина бере хлопця з собою, щоб дати солі.

Ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей - хвороби. Климко опиняється між життям та смертю. Селянка приносить молоко, пропонує залишитись за сина. Климко вдячний - через силу - допомагає, він міг залишитись і отримати сім'ю, але відчуває відповідальність: думає про інших, відчуваючи серцем, що його друзі дуже непокояться.

Хтозна, чи вистачило б сили повернутися пішки, та на ногах було взуття, подароване земляком, в дорогу - молоко, таке потрібне дитині, і найголовніше - сіль - та, що коштовна, як золото. Ще й тітка Марина домовилась із залізничниками. Не так, як з дядьком: у темному вагоні повертається додому герой. Та ще раз пізнавши невиправдану жорстокість фашистів - бити беззахисних і сміятися, змушений знову йти пішки...

...І ось вже рідна станція. Тиха сумна осінь навкруги. Остання спроба когось врятувати, комусь допомогти...

Вбитий війною, Климко вистояв і залишився людиною, встиг стати справжнім дорослим чоловіком, що піклується про інших, відповідальним, самостійним, витривалим, міцним, як скеля. Він багато встиг за своє коротке життя, встиг зрозуміти і довести, що за будь-яких обставин потрібно залишатись людиною і цим переміг війну.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.