Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Трагедія людини, відірваної від рідної землі, у драмі "Бояриня" Лесі Українки
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Трагедія людини, відірваної від рідної землі, у драмі "Бояриня" Лесі Українки

Драма "Бояриня" вводить читача у складний період української історії - добу Руїни. Цей надзвичайно важкий для українців час XVII століття був співзвучний державницьким змаганням в Україні на початку XX. Тому майже одночасно написано три драматичні твори про епоху Руїни: "Бояриня" Лесі Українки, "Гетьман Дорошенко" Людмили Старицької-Черняхівської, "Сонце Руїни" Василя Пачовського. Зрозуміло, що публікування твору, у якому художньо відтворені суспільно-національні взаємини України і Росії, не дозволялося радянською цензурою. "Бояриня", написана 1910 р. у Єгипті, прийшла до українського читача лише недавно.

На історичному тлі XVII ст. Леся Українка розглядає насамперед проблеми національної пасивності і зрадництва, які виливаються у трагедію. М. Драй-Хмара зазначав: "Поетеса відтворила, з одного боку, ту активну українську інтелігенцію, яка всім єством своїм рвалася до боротьби за суверенітет української державності, і, з другого боку, ту продажну українську інтелігенцію, яка заради "панства вели-кого, лакомства нещасного" зрадила українські традиції й, помосковившись, добровільно впряглася в чужинецьке ярмо".

Головна героїня драми Оксана виховувалась у козацькій сім'ї, де нормою були державницькі настрої. Покохавши доброго і щирого боярина Степана та одружившись з ним, вона опинилась у Москві (батько Степана присягнув московському цареві і переїхав до Москви). Її спочатку не лякає чужина, адже там коханий оберігатиме і її і рідну Україну. Та сподівання Оксани облітають невдов-зі, як вишневий цвіт. Вона серцем і розумом відчула себе у рабській неволі. Вона побачила, як принижує свою гідність її чоловік, щоб догодити цареві і московсь-ким звичаям, як мати Стспанова згинається під тягарем чужого побуту, розгублю-ючи рештки людської самоповаги. У Москві Оксана ("хохлушка", "черкешенка", "чужачка") почувається дуже погано, вона не може звикнути до тутешніх суспільно-політичних умов.

До відчаю доводить Оксану те, що ця відстала, реакційна країна диктує волю її Вітчизні. Гість-козак розповідає про гніт і здирництво царських посіпак, тяжке становище народу в Україні.:

Коли Степан сповіщає, що тепер, можливо, цар дозволить їм відвідати бать-ків, бо "вже тепер на Україні утихомирилися", Оксана обурюєгься:

Туга за Україною, за демократичнішим і людянішим українським життям, усвідомлення колоніального стану України, спостереження за за-попадливістю і рабським приниженням чоловіка приводять Оксану до розпачу. Конфлікт наростає, коли Степан наказує не приймати посланця з України, забороняє Оксані "озиватись" до брата Івана. Холопська поведінка чоловіка зламує її остаточно. З вуст Оксани зривається гірке зізнання: "Я гину, в'яну, жити так не можу!". Важко хвора Оксана, пригадуючи епізод знахідки у дитинстві іржавої шаблі, каже-Степанові: "Отак і ми з тобою зрослись, мов шабля з піхвою... навіки... Обоє ржаві". Ці слова промовисто виражають ідейний задум Лесі Українки.

Наскрізь трагічним у драмі "Бояриня" є образ Степана. Адже він не може не усвідомлювати власного холопства - холопства "боярина Стьопки", компромісу із власною совістю, зневаги своєї гідності і честі. Трагізм становища Степана ще й у тому, що навіть таким вірним прислужникам, як він, Москва не вірить, що вони завжди перебувають під пильним наглядом. Степан погоджується з Оксаною у тому, що обох їх доля "скарала тяжко" чужиною, обох здушила "змора", але не вистачило у них сили псремогги цей чужинецький тягар.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.