Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Соцiальнi й моральнi проблеми "смутного" часу
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Соцiальнi й моральнi проблеми "смутного" часу (за оповiданням Володимира Винниченка "Суд")

Володимир Винниченко увiйшов в iсторiю України як активний полi-тичний дiяч i письменник свiтового рiвня, що силою художнього слова вiдбив соцiальнi струси початку XX столiття. Стихiя бунтiв i зворушень, зiткнення влади з народом давали йому надзвичайно цiкавий i багатог ранний матерiал для написання яскравих творiв. За висловом I. Франка, Винниченко вмiє ловити життя на "гарячiм вчинку" i зобразити його в цiкавiй, хвилюючiй, гостросюжетнiй i драматичнiй формi.

Одним з таких "гарячих вчинкiв" став епiзод iз життя українського села передреволюцiйної доби невдовзi пiсля "грабiжок" на Полтавщинi 1902 року. Наростання селянського невдоволення, коли ось-ось може "закипiти" й село, в якому верховодить земський начальник Михайло Денисович Самоцвiт, зримо i переконливо змальоване в оповiданнi "Суд" (1903). На мою думку, вже в саму назву твору Винниченко вклав гостру iронiю й сарказм, бо нiякого правового дiйства в ньому немає. Бiльш того: Самоцвiтiв "суд" - це трiумф розлюченого куркуля! Тому з такою ж колючою iронiєю звучить i прiзвище цього українського унтерпришибєєва Самоцвiта. Носiй такого "благородного" прiзвища, яке викликає поетичнi асоцiацiї, виявляється брутальним самодуром.

Коли я читав це оповiдання, то весь час вiдчував, що автор примушує уважно вчитуватися у сюжет, самостiйно його аналiзувати, складати власне враження i ставлення до подiй. Сам же письменник нiби усувається вiд коментування подiй i образiв, передаючи свої "повноваження" Самоцвiтовi, для якого селяни - всього лиш слухняне бидло: "Служу я вже 10 год у земських начальниках, три рази мене били мужики, два рази палили, сам я за сотню, та де там, тисячу мужицьких морд розбив… Знаю я вже їх, як свої п'ять пальцiв…" Але, стривожений вибухом бунтiв, Самоцвiт зазначає: "Тепер не той час. Тепер мужика не обдуриш… Тепер вiн уже й сам бiльше тебе знає… Одно, чим можна здержать мужика, то… бить його треба". Саме такий самосуд над селянином, що виявив "непослушанiє", працюючи за мiзерну плату в господарствi Самоцвiта, i зображено в оповiданнi: "В морду! От i все роз'яснєнiє… Р-раз, два… Третiй раз у вухо - i марш… I весь суд…"

I стає жахливо на душi вiд такого "суду" - знущання, i хочеться вiдшукати, запросити порятунку у односельцiв скривдженого. А що ж село? Сумiш настроїв, ненависть i страх охопила людей: "усiм стає страшно, але всi стоять мовчки, мов подубiли", коли на їхнiх очах земський начальник розправляється з Крутоноженком, що обурюється панським розбоєм. Здається, що гору врештi-решт бере Самоцвiт: непокiрному Никифору Крутоноженку зв'язують руки i вiдвозять у мiсто, де його чекає вже "настоящий суд". I вже в самому фiналi оповiдання: "З обох бокiв дороги стоять селяни й похмуро дивляться їм вслiд".

Але через страх, що здається, увiйшов у кров i плоть людську, пробивається дещо нове в настроях селян. Уже сказано слово наперекiр начальнику, вже побачили селяни в його очах переляк, вже вiдчули вагу власної сили. Тут Винниченко дуже майстерно змалював вагання i завмирання у непевностi "смутного" часу: люди ще бояться Самоцвiта, Самоцвiт уже боїться селян.

I дочитуючи оповiдання, я вiдчув у душi пiднесене хвилювання через надiю, яку подає остання сцена: "Дуриндi здається, що "засмикана конячина", яка сумно хитає головою, мовби говорить йому тим похитуванням: "Полетимо, полетимо, аж загудить, молодой человєк!" Чи не є це Винниченковим провiщенням для гнилого i недовговiчного суспiльного ладу, представленого самоцвiтами?






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.