Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Наші автобіографи
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Наші автобіографи

Спогади живуть у нас.

Спогади поховані в нас.

Спогади сховані в нас.

Спогади є нашим минулим, тим, що залишилось від минулих подій, почуттів, думок. Гуляючи алеями свого духу, слухаючи музику своєї душі, ми стоїмо в їх тіні. Людина без спогадів - людина без минулого. Деякі змушують нас червоніти й понині, щось згадуємо ми зі сміхом, інші ми називаємо найкращими у своєму житті.

Для більшості з нас найприємнішими є спогади про дитинство. Той час, коли людина формується, розцвітає. Саме від того, яким є дитинство, залежить наше сприйняття тих чи інших явищ або предметів, оточуючого середовища. У цей час створюються наші смаки, ми вчимося спілкуватись з людьми.

Взагалі, дитинство - це місток до дорослого життя. І який цей місток, таке й наше прибуття до нього. Створення цього "фундаменту" залежить не тільки від людини, але й від її батьків, оточення. Тобто від усього того, що супроводжує наші дитячі роки. Бо там є відповіді на особливості наших філософії, ідеології, світосприйняття, спілкування з людьми, динамічності (або інертності).

Малі роки ще не спаскуджені брехнею, лицемірством, фальшивістю, так званою "амфотерністю" і дорослістю в цілому. Наївність, безпосередність, відвертість панують в дитячих серцях. Можливо, тому так приємно згадувати себе в малому віці, знаючи, що ти ще такий "зелений" і неосвічений.

Кожний раз при згадці про дитинство жорстка музика в свідомості змінюється на світлу, трохи сумну і ліричну.

Книжки з чиєюсь біографією нагадують нам перші роки нашого життя.

Починається, звісно, все з того, звідки ми взялись. Хтось, наприклад, знайшовся в капусті, когось принесли лелеки, хтось лежав під хмелем, відомий український письменник Остап Вишня років до десяти вважав, що його витягай з колодязя, коли напували коропу Оришку. Далі - невідворотне виховання нас нашими батьками ("Кому сказав - не чіпати!!! Як дожену зараз, отримаєш в мене!" або "Зараз ще отримаєш, якщо тобі мало! Негайно замовкни!!!" ну і таке інше). Навчання. Невиконані домашні завдання, покарання вчителів, уроки, які були використані на відпочинок душі і тіла, покарання і за них, погані оцінки, ну і ще багато чого. Усім подобається розповідати про пригоди замріяного дитинства, особливо у дружній компанії. До друзів-читачів і звертається Остап Вишня. Факти біографії щедро пересипані, як молода картопля зі сметаною - чебрецем, календрою та петрушкою, усмішками та гумором у якості приправи. Хто куштував таку страву, особливо гарячою, той зрозуміє, чому використане таке порівняння. "Підходящі" умови для розвитку творчої натури письменника (поетичне споглядання картоплиння та бур'янів), "підходящі" батьки, бо відразу ж передрекли здатність писати - "золоте дитинство між природою і людьми". На формування як особистості (ми по собі ж знаємо) впливали такі інтелектуальні заняття, як-то копання ямочок біля картоплі. З їх аналізом допомагають, звісно, і наші батьки, які схожі за вдачею на батьків письменника - "Яка ото лиха година картоплю підриває? Ну, вже як і попаду!!"

Любов до книжок є в кожного з нас (можливо, кожна дитина в душі - письменник?), звісно, і проявляється вона по-різному - дехто обожнює досліджувати, з чого ж зроблена та книжка, дехто - роздивлятись малюнки. Батьки взагалі використовують як знаряддя для покарання. Саме тому Остап Вишня пише про свою любов до книг з м'якими палітурками і невеликих розмірів.

Далі, за словами автора, починається нецікаве життя...

Неперевершені гумор, самоіронія і самокритика, з якими письменник описує себе, батьків, своїх вчителів. Іноді, навіть не усвідомлюючи цього, ми проводимо паралелі з собою, зі своїми батьками, вчителями. Згадуємо свої сварки з батьками, сестрами чи братами, провини і покарання чи його уникнення дивовижними випадками.

Звісно, серед кумедних жартів Остапа Вишні уважне око побачить ідеї повноправного розвитку національної мови в республіках, необхідність її вивчення та очищення від спотвореної лексики. Та це коли підходити до твору з наукової точки зору. Коли ж читають звичайні читачі (а зовсім не критики чи науковці), то їх вражає доброзичливість, кумедність "Моєї автобіографії", а у свідомості залишається приємний присмак.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.