Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » ТАРАС ШЕВЧЕНКО КАВКАЗ
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





ТАРАС ШЕВЧЕНКО КАВКАЗ

(Поема)

Кавказькі гори "засіяні горем, кровію политі" - тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана:

Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога.

Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарешті, "прокинеться правда", коли кати народу перестануть знущатися з людей:

Ми віруєм твоій силі

І духу живому.

Встане правда! встане воля!

І тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки.

А поки що течуть ріки.

Кровавії ріки!

Кавказькі гори политі кров'ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози - удов'ї, дівочі, матерів і батьків! їх вистачило б на те, щоб утопить "всіх імператорів... з дітьми і внуками".

Ліричний герой поеми славить "лицарів великих" - синів Кавказу, які мужньо відстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами:

Борітеся - поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!

Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же єдиновірців-християн.

Ліричний герой гірко докоряє панству:

Ви любите на братові Шкуру, а не душу!

Зажерливі й багаті моляться розіп'ятому за людство Христу, будують йому храми і каплиці, кладуть перед його образом

Неутомленниє поклони

За кражу, за війну, за кров,

Щоб братню кров пролити просять

І потім в дар тобі приносять

З пожару вкрадений покров!!!

Поема закінчується зверненням поета до пам'яті його загиблого друга Яковаде Бальмена, який склав голову "не за Україну, а за її ката". Аліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України.

Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним "диким" народам:

Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!.. Все покажем! тілько дайте Себе в руку взяти,

Як і тюрми муровати, Кайдани кувати.

Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії... бо вже взяли І поле, і море.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.