Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » ОСТАП ВИШНЯ ЗЕНІТКА
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





ОСТАП ВИШНЯ ЗЕНІТКА

"Сидить дід Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину.

- Як діла, дідусю? Драстуйте!

- Драсігуйте! Діла? Діла - нічого! Діла, як кажуть оці песиголовці, - гут!

- І по-німецькому, дідусю, навчились?

- Атож. У соприкосновенії з ворогом був, - от і навчився".

Дідусь розповідає, що од нього троє ворогів загинуло. Ось як це було.

Фашисти підходили до села, де залишилося лише кілька старих бабів, а дід Свирид був за річкою у партизанах. Він варив їм Їсти, кози пас. Одного разу дід пішов подивитись, що там фашисти роблять у нього в хаті. Човном перебрався через річку і "висадився десантом у себе ж таки в березі", "замаскувався і сидю, в хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається".

Дід Свирид вирішив почекати, поки вороги заснуть. Аж ось на ґанок вийшло троє: двоє фашистів, а третій - Панько Нужник - староста, батько його колись крамничку в селі держав.

Усі троє пішли у хлів спати на сіні, бо в хаті було душно. Дід почув, що вони вже заснули, стали хропіти, узяв вила-трійчата і почав бити фашистів. Вони кричать:

- Вас іст дас? А Нужник:

- О рятуйте! Хтось із землі з зенітки б'є!

Дід подумав: "Ага, ...сукини ви сини, уже мої вила вам за зенітку здаються, почекайте, ще не те буде".

Зробивши свою справу, дід знову перебрався на другий беріег. Пізніше чув, що фашисти і староста за три дні померли.

Дід Свирид Не пам'ятав, скільки йому років: сімдесят дев'ять чи вісімдесят дев'ять. Тепло й з гумором згадував свою бабу Лукерку, "яка б сама на дивізію з рогачем пішла".

Від самого тільки голосу Лукерки дід міг впустити сокиру з рук.

"Як на теперішню техніку, так чиста тобі "катюша". Я з нею так на-практикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня".

Якось дід Свирид із кумом добре випили. Аж тут повернулись із церкви Лукерка.

- Держись,- кажу,- куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, бо інакше - розгром. Перемеле живу силу й техніку!

Але дід з кумом припустилися тактичної помилки - не поховали рогачів. Лукерка схопилася за рогача - і на них, а вони відійшли на "зарані підготовані позиції - в погрібник". Сиділи там, в "окруженії", аж поки кум не вирішив прориватися до своєї Христі на пироги.

Кум перехрестився, рвонув і таки пробився "в розположеніє своєї Христі". А дід Свирид просидів у погрібнику аж до вечора, поки Лукерка не сказала, щоб ішов їсти галушки, бо зовсім охляне. "Бойова булгі покійниця!"

Одного разу Лукерка тіснила обох аж до водяного рубежа, до річки. А вони, не вміючи плавати, стояли так, щоб рогачем не дістало. Лукерка й каже:

- Мокнете?! Мокніть, іродові душі, я з вас конопель натіпаю! Тому після такої "практики" дід вже нічого не боявся. Шкодував тільки, що кума немає. Той і льотчиком хорошим був.

Якось полізли дід із кумом трусити кислиці. Трусять, а Лукерка збирає. Вирішили чоловіки перекурити, аж тут Лукерка як гримне на них:

- Знову за люльки!

Обидва "як стій з кислиці у піке". Кум приземлився, щоправда скапотував, а Свирид з піке - в штопор, із штопора не вийшов і, протаранивши Лукерці спідницю, врізався в землю. "За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь - рулі повороту ні в руках, ні в ногах не дей-ствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісінькі..."

Врятувала Свирида жінчина спідниця: якби не вона, угруз би був у землю по самісінький руль глибини. А Лукерка ще й глузує з них: "Ех, льотчики,- каже,- молодчики!"

Коли прийшли свої, дід демобілізувався. Став робити пищики дітям у дитячий садок і виглядати колгоспну череду з евакуації. "Треба випасати, треба відбудовувати",- сказав дід і дуже жалкував за кумом. Він запитав співрозмовників:

- Хочете, може, "зенітку" мою побачити? Ось вона! "І погладив ніжно дід Свирид свої вила-трійчата..."






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.