Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Вовчок Марко
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Як, розкриваючи образ пана-ліберала, Марко Вовчок підтверджує думку: "немає добрих панів"?

У повісті "Інститутка" Марко Вовчок викриває і не тільки жорстоких, а й "добрих" панів, яким є полковий лікар, пан-ліберал. Його образ подається в розвитку: спочатку гордий і незалежний полковий лікар, потім - щасливий жених інститутки, а тоді - її покірний чоловік, "квач", як його назвав Назар. Уже під час залицяння й приготування до весілля пан змальований безвольним і слабодухим, який у всьому кориться нареченій і радий задовольнити будь-які її примхи. Його кріпакам живеться порівняно з іншими легше - у них "добрий" пан. Крок за кроком автор показує панську "доброту". Він не нагодував голодну Устину, коли їхали на хутір, із його наказу віддали Прокопа в солдати. Своїм невтручанням у дії дружини пан зруйнував і сім'ю Назара, ставши, хоч і непрямим, винуватцем смерті дитини й самогубства Катрі. "Добрий" пан кричить на стареньку бабусю-кріпачку. Люди знемагали від непосильної роботи, а пан "не помічав" цього. В оцінці кріпаків він "квач", "дурень", "ніщо". В цьому образі Марко Вовчок проводить думку: немає добрих панів, усі вони жорстокі й неситі, тільки по-різному діють - одверто або замасковано.



Яким постає Кармелюк у повісті Марка Вовчка?

Висловлюючи заповітні мрії народу про вільне заможне життя, автор змальовує Кармелюка не кріпаком, а вільним сином вдови-козачки. Ріс і виховувався Устим у трудовій селянській родині в оточенні людей праці серед чудової природи. Все це благотворно вплинуло на формування його світогляду, характеру. Змалку він виявляє любов до скривджених, готовність допомогти їм у біді, навіть "накласти головою" за них. У змалюванні образу Кармелюка письменниця весь час поєднує реалістичні риси з казковими. У казках позитивні герої з народу завжди наділені надзвичайною силою. Таким змальований і Кармелюк Марка Вовчка. Ще хлопчиком він перепливав найглибші та найбистріші ріки, злазив на найвищі дерева, міг "у самі пропасні яри спускатись". Кармелюк наділений незвичайною красою. Краса його наскільки чаруюча, що люди німіли від зустрічі з ним. Навіть скупа пані, яка ніколи не розлучалася зі своїми скарбами, вражена красою Кармелюка, без опору віддала йому свої багатства. Кармелюк - чесна й безкорислива людина, він уміє громадські інтереси ставити вище особистих: кидає стару неньку, молоду дружину, малу донечку і йде в ліс із "хлопцями рядити". Він упевнений у справедливості боротьби, яку веде з поневолювачами, задля цього він, добрий син, вірний чоловік, дбайливий господар, залишає спокійне життя та стає на важкий шлях пошуку правди. У казках герой з народу зображений сильнішим від свого ворога. Таким є й Кармелюк, який щоразу тікав від ворогів і продовжував боротьбу. У словах закутого Кармелюка "Сподіваймося на ліпші часи!" розкривається його оптимізм, віра в перемогу. Таким настроєм проймалися й люди, які вірили в його повернення. Невипадково Кармелюк Марка Вовчка не гине, а невідомо куди зникає. Цим письменниця стверджує думку, що він, як і народ, безсмертний.



Який вплив мала творчість Тараса Шевченка на Марка Вовчка?

Невичерпним джерелом творчості Марка Вовчка був "Кобзар" Т. Шевченка. Шевченка вона вважала літературним батьком, ідейним спільником. 1857 року, повертаючись із заслання, Т. Г. Шевченко в Нижньому Новгороді прочитав "Народні оповідання" Марка Вовчка. У своєму "Щоденнику" він написав: "Какое возвышенное, прекрасное создание эта женшина... Необходимо будет ей написать письмо и благодарить ее за доставленную радость чтением ее вдохновенной книги". Марія Олександрівна мріяла зустрітися з Шевченком. Довгоочікувана вимріяна зустріч відбулася в Петербурзі 23 січня 1859 р. На згадку про цей день Т. Шевченко присвятив Марії Олександрівні поезію "Марку Вовчку", в якій назвав її "кротким пророком і обличителем жестоких людей неситих". Він ввів Марка Вовчка в коло передових людей Петербурга. Тут, серед друзів, Марко Вовчок прочитала рукопис повісті "Інститутка". Завершивши цю свою крашу повість, вона присвятила її Тарасу Григоровичу - своєму літературному батькові. Проводжаючи Марію Олександрівну за кордон, Тарас Шевченко подарував їй автограф поеми "Неофіти" з написом: "На пам'ять 3 апреля 1859 р. моїй єдиній доні Марусі Маркевич". Перебуваючи за кордоном, Марко Вовчок підтримувала зв'язок із Шевченком, писала йому теплі листи, радилася. Тарас Шевченко надіслав їй за кордон нове видання "Кобзаря" (1860) з таким добрим написом: "Моїй єдиній Марусі Марковичевій - і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко". Марко Вовчок знала про важку хворобу поета, тривожилася за його здоров'я: "Мій друже дорогий, Тарас Григорович... говорю Вам і прошу Вас дуже: бережіть себе. Чи такими, як Ви, в мене поле засіяне?" Звістка про смерть поета (про неї вона дізналася з журналу "Колокол" за 1861 р.) приголомшила письменницю, вона перенесла її як найтяжче особисте горе. "Я ні об чім думати не можу. Боже мій. Нема Шевченка. Се я тоді з ним навік попрощалася... Ні об чім я більше не буду говорити сьогодні - я хочу плакати", - писала вона в листі до О. Марковича.



Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.