Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Грабовський Павло
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Яку роль у житті Павла Грабовського відіграла Надія Сигида?

Надія Костянтинівна Сигида, вчителька з Таганрога, була заслана на каторгу за переховування на квартирі різних матеріалів друкарні "Народна воля". Дорогою на заслання Грабовський подружився з нею і закохався, хоч скоро їм судилася розлука на все життя, бо їх направили до різних в'язниць: Сигиду - до жіночої тюрми на Кару, а Грабовського - до Балаганського округу. Пізніше, 1889 року, сталася Карійська трагедія, яка сколихнула всю країну. Сигида разом із товаришками виступила з протестом проти нелюдських умов ув'язнення. Після жорстокого покарання ста різками Сигида померла. Троє її найближчих подруг на знак протесту прийняли отруту й тієї ж ночі теж померли. Смерть Надії Сигиди була великим ударом для Грабовського. Він разом з іншими політичними в'язнями складає, підписує і віддруковує протест "Русскому правительству", який був спрямований проти нелюдського ставлення до революціонерів і страшних умов, у яких вони перебували в різних місцях Росії. За це Грабовського було знову кинуто до в'язниці на три з половиною роки. Надії Сигиді поет присвятив 18 поезій. В одній з них - "До Н. К. С." - Грабовський писав:

Такої певної, святої,
Такої рідної, як ти,
Такої щирої, простої, -
Вже більше, мабуть, не знайти.

Грабовський називав її своєю "зорею ясною", своєю музою, сестрою. Помираючи, він заповідав покласти в труну пасмо волосся Надії Сигиди, яке вона подарувала йому, розлучаючись.



Розкрийте думки поета про громадський обов'язок митця.

Темі ролі художнього слова в житті людей, обов'язків поета-громадянина присвятив П. Грабовський чимало віршів. Як поет-патріот, він боляче сприймає відсутність у багатьох віршах поетів громадянських мотивів, зв'язку з сучасним життям. У вірші "Поетам-українцям" Грабовський гостро засуджує поетів "чистого мистецтва", які тікали від життя на "захмарний Парнас". Зв'язок із народом, служіння йому - ось обов'язок справжнього митця. У вірші "Співець" автор виступає проти занепадницьких настроїв, песимізму, зневіри: Не додавай знесиленим журби, Не добивай зневір'ям підупалих, А розбуди на діло боротьби, Знайди розвагу в світлих ідеалах! Саме в поезії "Співець" вперше згадується у П. Грабовського образ сіяча, який пізніше переросте в символ борця за народні інтереси. Про значення ролі митця і поезії в суспільному житті говорить програмний вірш, один із найкращих на цю тему, - "Я не співець чудовної природи". Упродовж усього вірша звучить тверда впевненість у тому, що "світ з турботами всіма" все ж озветься у серці співців. Автор змальовує життя народу реалістично, без прикрас: "з-під солов'їних хорів, мов ніж, вража скрізь стогін мужика", "люд без житнього шматка". І поряд із цим - представники "чистого мистецтва", "рафінованої" літератури, які не хотіли бачити народного горя й байдуже співали "про райські сни й куточки благодатні". їхня писанина була спрямована на те, щоб відвернути увагу читачів від гострих соціальних проблем, иід боротьби народу за свої права. Ось чому П. Грабовський категорично виступив проти їх "солодкого співу" і заперечив їм: "Де плачуть, там немає вже краси!" Усі почуття свої поет віддає знедоленому народу.



Розкажіть про перекладацьку діяльність П. Грабовського.

Перекладати П. Грабовський почав ще в юнацькі роки. Вже 1888 року, коли був у "Бутирках", перекладав зарубіжних поетів, а ще більше - під час ув'язнення в іркутській тюрмі (1889-1892 рр.). Саме тут з'явилися переклади "Шільйонського в'язня" Байрона і "Євгенія Онєгіна" Пушкіна. Все життя він приділяє перекладацькій практиці значну увагу. Говорячи про принципи своєї перекладацької діяльності, Грабовський зазначав: "Всякий добрий переклад, по моїй думці, повинен віддавати правдиво цілий дух і художницьку красу первотвору, вибрати все, що надає останньому вартості та оригінальності, бути не менш характерним, як він". Найбільше Грабовський перекладав російських поетів: О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Некрасова, М. Огарьова, І. Сурикова та інших. Особливо близькою була Грабовському поезія М. Некрасова, яка відповідала його власним настроям. Намагався Грабовський перекладати й російський національний епос, особливо героїчні билини. Саме Грабовському належать перші переклади билин "Ілля Муромець", "Святогор", "Микула". Визначне місце серед перекладів Грабовського посідають твори західно- й південнослоціянських поетів (польських, чеських, словацьких, болгарських, сербських, хорватських, словенських), яких він шанував за глибоку любов до народу, до рідного краю. Досконалістю визначаються його переспіви творів видатної польської поетеси Марії Конопницької, віршів великого болгарського поета Христо Ботева. Окремою збіркою видав він також переклади творів народного шотландського поета Роберта Бернса. Працював він над перекладами Байрона, Гейне, Ґете та інших. Грабовський також багато працював над перекладами російською мовою кращих зразків української поезії, бажаючи ознайомити з нею широкі кола російських читачів. Із цих перекладів він склав 1898 р. цілу збірку "Песни Украины", яка є своєрідною антологією української поезії російською мовою. Головне місце в ній посідають переклади поезій Т. Г. Шевченка. Видані окремі збірки перекладів Павла Грабовського: "Твори Івана Сурика" (1894 р.), "З чужого поля" (1895 р.), "Доля" (1897 р.), "Хвиля". Багато своїх перекладів поет називав переспівами, бо в деяких поетів він "брав тільки мотив, переймався настроєм, а переспівував цілком по-своєму". Перекладна діяльність П. Грабовського - це справжній подвиг поета, коли врахувати час і умови, в яких він працював.



Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.