Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Коцюбинський Михайло
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Які суспільно-політичні обставини були в країні під час написання новели "Intermezzo"?

Новела була написана 1908 року. У всіх ще були свіжі спогади про події революції 1905-1907 рр. Були вони і в Чернігові, де жив письменник. Суспільно-політична атмосфера тих днів дуже добре відтворена в його листах. Так, 13 липня 1905 р. Коцюбинський пише В. Гнатюкові: "...Перед кількома днями довелося стояти кілька хвилин перед рушницями козаків, виміреними в публіку, і чекати, що ось-ось ляжеш трупом". Після поразки революції настала "чорна реакція", коли після певного розгублення царський уряд повів рішучий контрнаступ, жорстоко розправляючись із робітниками та селянами, що брали участь у подіях 1905 р. За угодою з Вільгельмом II частину армії із західного кордону було перекинуто в глиб країни для придушення селянських повстань. Козакам наказано поводитися з селянами, як з ворогом в окупованій країні. Грізна примара "столипінського галстука" нависла над країною. За цих умов частина інтелігенції зневірилася в подальшій боротьбі. Серед неї посилилися ідейні хитання. Дехто вдався до "богобудівництва" і "богошукання" або намагався сховатися за вивіскою "мистецтво для мистецтва". У суспільстві запанував настрій апатії, втоми. У листах письменник із глибоким сумом від-гукується про цей час: "Взагалі переживаємо подлі часи. Суспільність, забита, злякана, втомлена, сидить над розбитим коритом і апатично, без мрій, дивиться на мур, що стоїть перед нею".



Поясніть, у чому полягає автобіографічна основа новели.

Епізод, описаний у новелі "Intermezzo", справді мав місце в житті М. Коцюбинського. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, як про рятівну соломинку. Коцюбинський звертається до знайомих і друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок, бо "дуже втомлений - і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені написати щось серед сільської тиші". Досліджуючи листи письменника 1908 року, можна побачити, що втома справді "відігравала" велику роль у його житті. В одному з листів він зазначає: "...душа ледве держиться в тілі". У листі до своєї знайомої О. Аплаксіної він пише: "С тех пор, как я очутился в полном уединении - чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая усталость, а душевная. Не хочеться видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твоє сердце, хочется очиститься и отдохнуть". Навіть природа, яка згодом чарівною музикою зазвучить в "Intermezzo", спочатку викликає у письменника майже відразу. Проте Коцюбинський бореться з цією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу знову продовжити творчість. У листах до дружини закарбувався кожен крок цієї боротьби, нестримна жага творити: "Погано, що й досі не можу сісти за роботу. Чи то сільське повітря, чи втома, але не хочу писати, думки не йдуть до голови, хоч це мене мучить. Може, таки переможу себе". А наступного дня: "...і знову не хочеться писати". Або: "Людей просто не переношу, а коли гуляючи десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись... Писати почав та й кинув..." І ось нарешті зустрічаються ті дійові особи, які потім увійдуть до твору: "Так полюбив зелені простори, сонце, що мені жалко години, проведеної в хаті". Втома відступає. Письменник починає активно вдивлятися в природу, його захоплює її краса. Він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий свої переживання вилити на папір. Готовий творити.



Наведіть приклади художніх образів, якими письменник пов'язує всі частини новели.

У новелі є декілька образів, що пов'язують усі частини твору. Один із них - образ сонця. Він народжується з пітьми: "Погашу лампу і сам потону в чорній пітьмі". - "Розплющую очі". - "Ах, як багато всього: неба, сонця, веселої зелені". Але поки що образ сонця не входить у настрої героя, навіть протиставляється їм: "На небі сонце - серед нив я". Поступово сонце витісняє з душі морок (втому, знесилення) і стає об'єктом звернень ліричного героя, схожих до язичницьких молитов: "Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів..." Сонце в новелі осмислюється як джерело енергії та сили, й жайворонки "б'ють дзьобами в золото сонця, сіють пісню". Фраза "Погаси сонце й засвіти друге на небі" означає остаточне звільнення людської душі від старого, минулого. Іще один наскрізний образ новели - образ зозулі (образ часу). Спочатку голос зозулі позначає відлік нового періоду в житті героя: "Як тільки бричка вкотилася на широкий зелений двір - закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу". Далі образ розвивається: "Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий великий дзвін: ку-ку! ку-ку! - і сіє тишу по травах". Герой енергійно відгукується на зміни. Його лікує час: "Я зіскакую з ліжка і гукаю в вікно до зозулі: "Ку-ку... ку-ку... Добридень!" Пізніше зозуля вже найближча приятелька героя, бо чітко, розмірено та спокійно відраховує час - час, який заліковує душевні рани. Про час, який заліковує душевні рани, сказано в новелі так: "Твоє журливе "ку-ку" спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому".



Яке враження справили на М. Коцюбинського Карпати?

Улітку 1911 року Коцюбинський, повертаючись із Капрі, де він лікувався, вирішує здійснити давню мрію - відвідати Карпати. Короткі відвідини Криворівні 1910 року ще не дали письменнику достатньо матеріалу для твору. Бажання написати про "незвичайний казковий народ" - гуцулів - не залишає його. Тепер, у липні 1911 р., вдруге прибувши до Криворівні, письменник вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. І кожного разу, коли він надсилає листи з Криворівні, з його вуст зривається слово "казка". Відчуття казковості карпатського життя не полишає письменника. Насамперед його вражають "гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби". Очевидці згадують, що весь час письменник проводив у мандрівках, бував у горах, повертався з полонин із оберемками квітів, верхи на коні виїжджав до ближніх сіл, знайомився з культурою, славою, звичаями гуцулів. Коли селяни висловлювали подив на його допитливість, то відповідав, що хоче написати правду про гуцульське життя й не помилитися ані у значенні слів, ані в назвах рослин. Михайлу Коцюбинському вдалося створити прекрасний, правдивий і поетичний твір про карпатський край. У його повісті ожила Гуцульщина з її горами, полонинами, потоками, лісами, людьми, їхніми звичаями, віруваннями, повір'ями, що дало підставу одному із критиків сказати: "Цей дикий, співучий гірський край багато хто намагався описати, але ніхто не зробив цього з такою досконалістю, як... М. Коцюбинський". 1912 року письменник ще раз відвідує Криворівню, висловивши мету своїх відвідин Карпат словами: "Хочу набутися". Набутися - тобто натішитися красою природи, спілкуванням із прекрасним, загадковим і таємничим світом Гуцульщини.



Як на сторінках твору змальовано єдність буття природи і людини?

Гуцул - дитя природи і живе з нею у злагоді. Природа входить у його душу чарівними звуками, казковими образами. І навпаки, душа людська народжує красу й вертає її природі у своїх піснях: "На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив леґінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека - все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори..." Головному герою повісті Іванкові природа здається сповненою живої і таємничої сили: "Всякі злі сили заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду". Природа - вмістилище не тільки живої, а й божественної сили. Під чарівні звуки Іванкової сопілки Марічка думає про бога-сонце і про сонце як Боже лице. І в цьому обожненні небесного світила злиті воєдино і язичницькі уявлення про надприродне, і християнські уявлення про Бога. Джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давніх традиціях предків, а й в особливостях самої гірської природи і способу життя. Здається, що смерека й людина тут виростають з одного коріння, бо й кам'янисту гірську землю, і подихи вітрів, сонячну й дощову погоду вони відчувають однаково. Іноді природа оживає в людській уяві дивними образами - і тоді з'являються різні видіння, духи, творяться легенди й казки. Ця незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприйняття і світо-відчуття малого Іванка. У сім років Іванко багато "знав". Категоричність, з якою розповідає про фантастичні уявлення Іванко, показує, що вони є для нього реальним знанням про світ, інакше він цей світ не бачить. Гуцули набожно ставляться до сил природи, уявляючи їх живими істотами. Ось, наприклад, Черемош: він "сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем", то "простягався в долині, як срібна нитка", то, "як ситий віл", лежав у тихих місцях, "а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь..." Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи і привиди, веде нас до світу, схожого на казку.



Як працював Коцюбинський над назвою повісті?

Назва твору письменникові далася не відразу. Він перебирає тринадцять варіантів її. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, - це таємничість і казковість, показати Карпати як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм, не схожим на звичайний, світом. Письменник намагався окреслити й обмежити простір, у якому розвиватиметься дія. І він записує: "В зелених горах". Проте перша назва не вдовольнила автора. Мабуть, тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. А саме про цю заглибленість у віки Коцюбинському і хотілося сказати найбільше. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. У них не було люди-ни, тобто того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варіант - "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. Дар - неконкретно, не-наочно. І він замінив цю назву іншою - "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.



Що спільного в долях Остапа та Миколи Джері?

Обидва були волелюбними, прагнули волі. І Остапа, і Миколу з рідним краєм розлучила панщина, погроза пана віддати в солдати, покарати. На чужині вони зазнали багато лиха, поневірянь. Втративши дружин, залишилися їм вірними, самотньо доживають свій вік.



Композиція оповідання.

Вступ - розповідь про підневільне життя селян-кріпаків, їх боротьбу за волю; знайомство з місцем дії та середовищем, у якому формувалися герої твору. Втеча Остапа від пана є зав'язкою твору. Злигодні героїв твору під час втечі, сутички з прикордонною вартою і турецькою поліцією становлять розвиток дії. Кульмінацією є сутичка Соломії з турецькою вартою. Загибель героїні завершує розвиток конфлікту в боротьбі героїв за волю і є розв'язкою.



У чому виховне і пізнавальне значення оповідання М. Коцюбинського?

Героїчні традиції боротьби українського народу за волю, піднесені письменником напередодні революції 1905 року, сприймалися як приклад для наслідування, як заклик до боротьби з самодержавством.



Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.