Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Ув'язнена лiрика поетiв Харкiвщини
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Ув'язнена лiрика поетiв Харкiвщини

Воно жило i в боротьбi,
I в муках рабського терпiння,
Та не зневiрилось в собi -
Моє трагiчне поколiння.
/ I. Гнатюк /

Донедавна ми бiльше говорили про великий талант великих творцiв - письменникiв-класикiв української лiтератури, про їхнє життя - боротьбу за краще майбутнє для народу України.

А зараз нам вiдкрилась ще одна надзвичайно трагiчна i водночас героїчна сторiнка в нашiй лiтературi. Ми можемо не ховаючись прочитати поетичнi рядки сучасних поетiв, справжнiх лицарiв духу, якi зазнали переслiдувань, морального терору й полiтичних репресiй у роки комунiстично-кагебiстської сваволi. Їх немало i вiдомих, i маловiдомих. Ми ж подiлимося враженнями вiд читання лiричних творiв ув'язнених поетiв Харкiвщини. Ось цi iмена: Василь Iванович Боровий, Володимир Пасiчник, Вiталiй Полiщук, Володимир Свiдзiнський, Iван Свiтличний, Микола Шатилов. Вони були тими i серед тих, хто був вигнаний за правду, тими, кого ганьбили, гнали i облудно на них наговорювали всяке лихе слово. Вони ж знали, що без самозречення i жертовностi не зберегти нi власну душу, нi душу свого народу. I йшли до кiнця.

I тепер, коли ми потроху пiдводимось з колiн, не забуваймо про те, що нам у цьому передували вони, що на початку нашого простування до свободи було їхнє слово.

Василь Боровий. Заарештований i засуджений 1947 року за антирадянську агiтацiю i пропаганду. Десятирiчне ув'язнення вiдбував у конц-таборах Нориллага. Перечитавши збiрки поезiй "Березнева земля", "Розмова з флейтою", "Жито-життя", "Зелений парус лiта", "Багряне сонце землi", переконуємось, що людина ця мала сталевий характер i нерви, невимовної сили дух i чiтко визначене своє призначення в життi:

Залiзом виривали мiй язик,
Палили моє тiло на кострищi...
Я - вольностi тисячолiтнiй крик,
Дух непокори, людства думи вiщi.
Як землетрус, я рву колючий дрiт,
Як промiнь, вириваюсь я крiзь грати...
Я - творча мiць, яка будує свiт,
Хоч кожну нiч мене вели вмирати.

Ще одне iм'я - Володимир Пасiчник. 1946 року разом iз батьками i двома малими сестрами був вивезений до Сибiру. 1964 року закiнчив фiлологiчний факультет Харкiвського держунiверситету, але не був допущений до захисту диплома з полiтичних мотивiв: "За прояви ворожої буржуазно-нацiоналiстичної iдеологiї". Приводом послужила рукописна збiрка його поезiй, що потрапила до рук КДБ. Вражає його iмпульсна кантата "Вона". Терзається думка в тенетах, нiяк не вирветься почуття на волю:

Як нам вузько,
Так, як в'язням,
В Березi Картузькiй,
Але вижив таки Гаврилюк,
I ми не загинем вiд мук!

Iм'я Свiдзiнського теж пов'язане з Харковом, проживав у нашому мiстi з 1925 року. Тут вийшли збiрки поезiй "Вересень" i "Поезiї". Вiн поет незвичайної сили, мiг би сказати, як i Шопен: "Моє королiвство - невелике, але я в ньому король!" Володимир Свiдзiнський загинув пiд час вiйни, але причина смертi прикрита димовою завiсою, яку тiльки зараз вiдкривають i ми дiзнаємося, що заарештований вiн був у Харковi 1941 року i згорiв у сараї в одному селi пiд Куп'янськом - таку страту влаштував НКВД заарештованим харкiв'янам. Прозорливiсть поета вражаюча, ще у збiрцi "Вересень" вiн пророчо сказав: "В полум'ї був спервовiку i в полум'я знову вернуся..."

Час українського вiдродження - i виходять iз забуття письменни ки 20-х рокiв Клим Полiщук i Валерiян Полiщук. А за ними - i їх молодий спадкоємець, наш сучасник - харкiв'янин поет Вiталiй Полi-щук. Його збiрку "Розбуджена тиша" щиро вiтали i схвалювали у хрущовську вiдлигу В. Мисик та I. Муратов. Але небо стало захмарювати ся. У руках ненависникiв українського слова знову заблискала така надiйна зброя проти всього живого, як "нацiоналiзм", "iнакомислiє". Кажуть, на скрижалях пророка Моїсея, якi вiн винiс iз гори Сiнаю, бракувало одинадцятої заповiдi, а саме - "Не бiйся!" Молодий поет був не з полохливих, але наступаюча атмосфера його засмутила; сам подався на острови самотностi. Але ж вiн, поет, як кажуть, вiд Бога, вiн опанував вiльний вiрш, верлiбр. Зумiв навантажити змiстом кожен рядок, кожне слово, переконуючи нас, читачiв, яка гарна i ця вiршована форма, коли в нiй живе Поезiя:

На Iвана Купала
Мене мати
Купала.
Водою святою,
Святою водою
Iз криницi обмивала.
Люди,
Я на сторожi
Чистих криниць.
Святих криниць
Ваших сердець.

Iван Олексiйович Свiтличний належав до "шiстдесятникiв", навколо нього гуртувалися молодi поети, прозаїки. 1965 року заарештований разом iз групою творчої iнтелiгенцiї - О. Заливахою, М. та Б. Горинями, М. Косовим. Через вiсiм мiсяцiв був звiльнений. Та ж збiльшувалися брежнєвськi приморозки, у сiчнi 1972 року по всiй Українi пройшли масовi арешти, серед заарештованих був i Свiтличний. Вирок - 7 рокiв таборiв суворого режиму, 5 рокiв заслання. Але це не зупинило творчого лету митця. Багато перекладав, працював над словником синонiмiв, писав оригiнальнi поезiї. Особливо захоплюють збiрки "Гратованi сонети" та "Серце для куль i для рим":

Я - випадок. Я iз закону випав
I впав у винятковiсть, як у сон,
Але не любить випадкiв закон...
Пошматувало життя-долю i у Миколи Шатилова. Довелося поплатитися звiльненням iз посади редактора критичного вiддiлу в журналi "Прапор" ("Березiль") за саму лише згадку про українських полiтв'язнiв. Арешт: засуджений як кримiнальний злочинець. Пiсля звiльнення змiнив безлiч професiй. Зараз - власний кореспондент журналу "Визвольний шлях" у Празi. Та не зачерствiла душа поета, його поезiя з переливами, то нiжна, мрiйлива, лiрична, то рiзка, нестримна, болюча:

У провулках жорстокого мiста, де живеш ти менi на бiду,
Як останню перлинку з намиста,
вже нiколи тебе не знайду.
Посумую, а може, поплачу,
любих коней вiвсом пригощу,
а побачень гiрких не пробачу
i щасливих прощань не прощу.

Цi поети дають нам вiру, надiю, любов. Вони давали нам уявлення про свободу i тепер вчать нас бути вiльними. Вони вчать нас любовi, бо таку самовiдданiсть у творчостi i рiшучостi у вчинках, таку жертовнiсть, вiру i вiрнiсть, таку стiйкiсть у сподiваннях на кращу долю свого народу i всього людства могли утвердити тiльки справжнi дiти своєї матерi України.




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.