Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Що таке людянiсть
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Що таке людянiсть

Ти знаєш, що ти - людина?
Ти знаєш про це, чи нi?
Усмiшка твоя-єдина,
Мука твоя - єдина,
очi твої - однi.
/ В. Симоненко, /

"Ти знаєш, що ти - людина?"
Людина, людство, людянiсть!

Скiльки в цих словах доброго, красивого, величного. Цi поняття оспiванi в пiснях i думах, в народних казках i в лiтературi, в музицi i в живописi.

Людянiсть, доброта, здатнiсть до спiвпереживання, спiвчуття - синонiми. Людянiсть i жорстокiсть - антонiми.

"Лагiдне слово й кiшцi приємне", - кажуть в народi.

"Возлюби ближнього свого, як самого себе", - проповiдує християнська мораль. I виконують цю заповiдь переважно простi люди, що знають цiну горю i стражданням. Так у роки вiйни люди, ледь живi вiд голоду, дiлилися останньою скоринкою з тими, кому було найтяжче, багатодiтнi матерi виховували ще й чужих дiтей-сирiт.

Материнство i людянiсть - теж синонiми. Кожна мати дивиться на свiт глибокими нiжними очима Мадонни Рафаеля. I саме вона найчастiше стає зразком виявлення доброти, чуйностi. Скiльки людяностi у вчинку наймички з однойменного твору Т. Г. Шевченка! А у жiнки з оповiдання О. Довженка "Мати", що доглядає чужих синiв (поранених льотчикiв) i платить за їхнє життя власним?

Протилежнiсть - звiряча жорстокiсть фашистiв.
... й очицi синi
Примарою перед бiйцем,
Його дiтей на Полтавщинi
Спалили iроди живцем
(I. Муратов, "Хлiб")

Здається, серце людини повинно згорiти повнiстю у полум'ї помсти, але цей боєць, прийшовши звитяжцем у Берлiн, бачить нiмецьку дитину...

I дружнiй "брот", що звався хлiбом,

Простяг сирiтцi вiд душi.

Людянiсть сильнiша за ненависть. Аналогiчно поводиться дядько Оверко з поеми В. Симоненка "Червонi конвалiї". "Ми не дикi конi, щоб усе топтати. Не такими нас ждуть!" - говорить Юрiй Брянський у романi О. Гончара "Прапороносцi".

Людина залишається Людиною, коли вона здатна чинити добро.

I не тiльки в умовах вiйни - хiба мало моральних випробувань випадає витримати людинi в повсякденному життi?

Кохання - одна з найсильнiших пристрастей. Коли воно справжнє, високе, то нi за яких умов люди не бажатимуть одне одному лиха. Вiддавати серце, а не вимагати цього вiд iнших - це теж людянiсть.

Людянiсть може виявитися i в ставленнi до малознайомої людини або до тварин. Згадаємо трагiчну iсторiю про собаку Бiма, Чорне Вухо. Здатнi спiвчувати не можуть стримати сльоз, дiзнаючись про його долю. Свiт нiби поляризується навколо нього - людянiсть вступає у двобiй з побутовою жорстокiстю. А хiба не доводилося нам бачити, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи то якусь iншу тваринку? Та чи кожен з нас виявився здатним зупинити його?

А от ще приклад, на якому можна зрозумiти, що таке - людянiсть. Часто ми знаємо, що поруч з нами живе якась одинока стара. Вона може i не просити про допомогу, але допомога їй дуже потрiбна. Чи кожен здогадається зайти до неї i спитати, чи не треба принести хлiба?

Та усе ж таки людянiсть - це не безхребетнiсть. Треба часом вмiти знаходити у собi сили бути вищим за нерозумiння i навiть посмiшки бездуших людей, вмiти наполягти на своєму, щоб здiйснити добру справу.

Що вдiє раб, знедолений, нещасний, Як стане проповiдь читать своїм панам?

- ставила риторичне запитання Леся Українка в драмi "У катакомбах".

Стати до боротьби за чуже щастя - це теж людянiсть.

Не слiд забувати, що як не прагнуть люди до добра, людяностi, жорстокiсть i байдужiсть ще дуже живучi. Ми бачимо щодня їх прояви. Зневагу до бiдних, старих i немiчних. Презирство до iнвалiдiв, що iнколи змушенi жебракувати. Байдужiсть чиновникiв, що хiба через суд виконуватимуть власнi обов'язки, у тому числi покладенi на них саме для допомоги найнезахищенiшим з людей. Просто тих, хто проходить повз чужої бiди - останнiх найбiльше, можна сказати, що їх безлiч.

Це було завжди. Але завжди iснували й iншi люди. Хотiлося б, щоб бiльше було останнiх!

О. Гончар говорив у романi "Собор" про двох духiв, один з яких спонукає людей творити добро, а другий пiдбурює на зле. Спробуємо ж дослухатися до доброго!




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.