Уславлення рідної мови в поетичній творчості Максима Рильського та Володимира Сосюри

Українська мова! Скільки невимовних страждань випало на твою долю! Споконвіку тебе не визнавали як самостійну мову, забороняли, намагалися стерти з людської пам'яті. Про це з болем у душі розповідає у своєму вірші "Рідна мати" М. Рильський.

Цареві блазні, раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її, як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища незрячу.

Але рідна мова зберегла свій величаво-гідний дух, вітрам наперекір цвіло рідне слово.

Там зводився язик вогеневий,

Там пісні полум'я росло.

Свою любов до рідної мови М. Рильський виражає у порівнянні її слова з "вишневою ніжністю пелюстків".

Володимир Сосюра підкреслює значення мови в житті народу у вірші "Як не любити рідну мову":

Вона, як світла хор в ефірі,

Як білий, весняний сад...!

Поет вважає, що

...мова - це душа народу,

народ без мови - не народ.

У найтяжчі часи війни рідне слово було не менш важливе, ніж хліб чи зброя. Воно підтримувало людей, зміцнювало їхню віру в перемогу над ворогом, Як найбільший скарб повинен берегти свою мову народ. І не тільки від забуття. Красу і чистоту рідного слова треба так само плекати, як і парость виноградної лози.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Мова - це духовна скарбниця нації. У ній - мудрість народу, багатовіковий досвід, любов і гнів народу.

Нема

Мудріших, ніж народ, учителів,

У нього кожне слово - це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Страшно, коли люди забудуть рідне слово, відречуться від нього. Володимир Сосюра застерігає молодь:

Без мови рідної, юначе,

й народу нашого нема.

Жодна мова світу не передасть так наші думки, биття сердець, як це зробить рідне українське слово.