Уславлення рідної мови в поетичній творчості Максима Рильського та Володимира Сосюри
Українська мова! Скільки невимовних страждань випало на твою долю! Споконвіку тебе не визнавали як самостійну мову, забороняли, намагалися стерти з людської пам'яті. Про це з болем у душі розповідає у своєму вірші "Рідна мати" М. Рильський. Цареві блазні, раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її, як дух степів, гарячу, І осліпити, й повести На чорні торжища незрячу. Але рідна мова зберегла свій величаво-гідний дух, вітрам наперекір цвіло рідне слово. Там зводився язик вогеневий, Там пісні полум'я росло. Свою любов до рідної мови М. Рильський виражає у порівнянні її слова з "вишневою ніжністю пелюстків". Володимир Сосюра підкреслює значення мови в житті народу у вірші "Як не любити рідну мову": Вона, як світла хор в ефірі, Як білий, весняний сад...! Поет вважає, що ...мова - це душа народу, народ без мови - не народ. У найтяжчі часи війни рідне слово було не менш важливе, ніж хліб чи зброя. Воно підтримувало людей, зміцнювало їхню віру в перемогу над ворогом, Як найбільший скарб повинен берегти свою мову народ. І не тільки від забуття. Красу і чистоту рідного слова треба так само плекати, як і парость виноградної лози. Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Мова - це духовна скарбниця нації. У ній - мудрість народу, багатовіковий досвід, любов і гнів народу. Нема Мудріших, ніж народ, учителів, У нього кожне слово - це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Страшно, коли люди забудуть рідне слово, відречуться від нього. Володимир Сосюра застерігає молодь: Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема. Жодна мова світу не передасть так наші думки, биття сердець, як це зробить рідне українське слово.
|