Білка - мій улюблений звірок (твір-опис)

На околицях мого міста багато лісів. У самому місті є великі красиві парки й сквери. Дуже часто там можна побачити білочок.

Восени ми із мамою гуляли в ботанічному саду. "Дивись, яка краса!" - раптом зупинила мене мама. Була осінь, листя вже облетіло. Тонкими гілочками біля самої верхівки великого дерева стрімко пересувалася білка. Витягуючи тонке руде тільце, розпушивши хвіст, вона легко скакала з гілки на гілку, з одного дерева на інше. Здавалось, ось-ось не втримається, впаде. Нічого подібного!

Легко спустившись на землю, білочка підбігла до годівниці. Їх повісили дбайливі люди. Тут вони залишають зернята, хлібні крихти для птахів та дрібних звірят. Я затамував подих. Білочка була зовсім близько. Сіла на задні лапки, а у передніх зажала знайдений горішок. Вона була дуже пухнаста, руда, а хвостик трохи світліший та сіруватий. На вухах шерсть китичками. Великими темними очима білочка дивилась просто на мене. Мить - і вона стрілою помчала стовбуром дуба, знову опинилась на самому вершечку.

Скільки в її рухах спритності й краси! Білочки у цьому саду звикли до людей і беруть частування інколи просто з долоні. Мама сказала, що наступного разу ми не забудемо трохи горіхів для лісової красуні.