Ким я хочу бути (твір-розповідь)

Якось у нашому дуже серйозному товаристві, яке щодня збиралося в пісочниці з синіми або червоними відерками і відповідного ж кольору лопатками, за-йшла розмова про те, хто ким хоче стати в майбутньому. Ну, звичайно, багато було міркувань: хто - вчителем, хто - інженером, хто - моделлю, хто - пожежником тощо.

Кожний із присутніх намагався довести, що кращої професії, ніж ним обрана, й не може бути. Ми всі кричали, обсипалися піском, якщо з чимось не по-годжувались. Та ось настала моя черга виступати.

- Я обов'язково стану ветеринаром! - із гордістю заявив я.

Усі почали сміятися. Спершу тому, що не знали, що то воно таке "ветеринар", бо найстаршому учаснику було 6 років. А потім - просто від здивування. Та мені було все одно. Бо я тварин любив більше, ніж чотирирічну Настусю з другого поверху. Крім того, вдома я зібрав майже весь зоопарк, через що не раз доводилося вислуховувати скарги та погрози від тата з мамою.

Тож я хочу лікувати тварин, адже вони хворіють так само, як і люди. Але людям легше: вони можуть пожалітися лікареві, а черепашка чи мишка, чи папуга, чи котик, чи собака - що можуть зробити? Як повідомити свого хазяїна про хворобу? Наприклад, лісові звірята самі собі лікарі: знайдуть травичку, грибочок, ягідку - підлікуються. А домашні потребують особливого медичного догляду. Я буду перев'язувати ранки, виписувати мікстури та вітаміни, капатиму в маленькі пташині дзьобики ліки.