Якою я побачив зиму вчора на прогулянці (твір-опис)

Рання зима. Ще зовсім не холодно, і так хочеться вибігти погуляти! Зиму на прогулянці я побачив не тою зимою, яка стара, холодна та жорстока, яка вбиває пташок та звіряток, насилає хвороби на людей та не дає навіть носа висунути на вулицю. Це була лагідна біла дівчина, яка припорошує землю снігом. Ця зима була вдягнута в пухнасту білу ніжну шубку (яка є й у моєї тітки). Вона не прилетіла без запрошення, безжально вбиваючи нещасних звіряток, які не встигли сховатися. Вона опустилась на землю білим лебедем, вкриваючи і прикрашаючи дерева та кущі пухнастим, стильним одягом. Рожевим носиком цього лебедя була прибита морозцем калина, горобина, журавлина та глід. Особливо зима, мабуть, любить ялинки, бо саме їх вона прикрасила найдужче. Стоять такі собі красуні, розписані білосніжними візерунками. А берізки? Наділи на себе тендітні інієві прикраси і туляться одна до одної, наче дівчата.

Як прийдеш до лісу, так і побачиш чарівну казку, з якої і повертатися не хочеться.